Ступка Богдан Сильвестрович
(27.08.1941 – 22.07.2012)
 

Ступка Богдан Сильвестрович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 838/2011 від 23.08.2011)

Пам'ятники
Марки та монети

орден Держава

      Народився 27 серпня 1941 року у селищі Куликів Жовківського району Львівської області. До сцени звик змалку, батько його співав у хорі в оперному театрі, старший мамин брат був там же солістом, тітка – головним концертмейстером. За кулісами Богдан Ступка побачив і почув багатьох видатних співаків повоєнного часу. Після закінчення школи намагався поступити на хімічний факультет, але іспити склав невдало. Тому влаштувався в обсерваторію, працював певний час у Баку. З 1959 року навчався в акторській студії при Львівському театрі імені Марії Заньковецької, яку закінчив у 1961 році.
      У 1961-1978 роках працював у Львівському театрі імені Марії Заньковецької. У 1963-1965 роках заочно навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка за спеціальністю "українська філологія". З 1978 року – актор Київського українського (нині Національного) академічного драматичного театру імені Івана Франка. У 1984 році закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю "Театрознавство".
      Зіграв у театрі понад 100 ролей, зокрема: Задорожний ("Украдене щастя" І.Франка), Дон Жуан ("Камінний господар" Лесі Українки), Автор ("Енеїда" за І.Котляревським), Майстер ("Майстер і Маргарита" М.Булгакова), Тев'є ("Тев'є-Тевель" за Шолом-Алейхемом), Річард, Едмунд, Король Лір ("Річард ІІІ", "Король Лір" В.Шекспіра), Джордж-Марта ("Не боюсь сірого вовка" А.Жолдака за Е.Олбі), Поприщін ("Записки божевільного" М.Гоголя), Шевченко ("Сни за "Кобзарем" Козьменка-Делінде за віршами Шевченка), Треплєв, Войницький ("Чайка", "Дядя Ваня" А.Чехова), Він ("Маячня удвох", Іонеско), Паскуале ("Привиди" Едуардо де Феліппо), Росмер ("Росмерсгольм" Г.Ібсена), Едіп ("Цар Едіп" Софокла) тощо.
      У творчості актора поєднуються тонкий художній смак, гострий зовнішній малюнок з глибоким проникненням у психологію образу. Майже кожна робота митця стала надбанням українського сценічною мистецтва. З його творчістю знайомі глядачі багатьох країн світу – Австрії, Болгарії, Ізраїлю, Канади, Німеччини, Польщі, США. Художня інтуїція, емоційна та інтелектуальна снага, поетична височінь митця уособлюють найвищі досягнення українського сценічного мистецтва.
      У кіно Богдан Сильвестрович вперше випробував свої сили у фільмі Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" (1971). Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж, затвердили на роль Ореста Дзвонаря, але його трактування образу виявилося настільки вдалим, що роль Ореста, воїна УПА, в якого закохалася головна героїня, красуня Дана, і досі одна з найкращих у списку актора.
      Загалом Б.С. Ступка зіграв у кіно понад 100 ролей. Серед них: Юрій Морозенко ("Осяяння", 1971), Ігор ("Друге дихання", 1971), Сімеон ("Наперекір усьому", 1972, СРСР-Югославія), Валера ("Найостанніший день", 1972), Данько ("Новосілля", 1973), Троян ("Серед літа", 1975), капітан Старцев ("Солдати свободи", 1975), Яков ("Право на любов", 1977), Іван Островий ("Забудьте слово "смерть", 1979), Дзякун ("Скляне щастя", 1979), Леонтович ("Дударики", 1980), Петушков ("Інакше неможна", 1980), німецький агент "Фокусник" ("Від Бугу до Вісли", 1980), Гранатов ("Мужність", 1980-1981, 7 серій), Керенський ("Червоні дзвони", 1981-1982, 2 серії), Олекс ("Таємниці святого Юра", 1982), Йоська Вихор ("Вир", 1983), Баскетис ("Володчине життя", 1984), Антонюк ("Все починається з любові", 1984), Микола Задорожний ("Украдене щастя", 1984), Борис Чепурний ("Діти сонця", 1985), Фінтік ("Вечорниці", 1986), "Маляр" ("Дім батька твого", 1986), Олександр Стасенко ("До розслідування приступити", 1986), Судич ("Данило – князь галицький", 1987), Василь Гоголь ("Генеральна репетиція", 1988), Марусяк ("Камінна душа", 1988), Сталинський ("Гріх", 1990), Трохим Лисенко ("Микола Вавилов", 1990), архієрей ("І нині прославився син людський", 1990), Остап Вишня ("Із житія Остапа Вишні", 1991), Борис Годунов ("Кремлівські таємниці шістнадцятого століття" за трагедією "Смерть Іоанна Грозного", 1991), Цибукін ("Господи, прости нас грішних!", 1992), Гірш ("Для домашнього вогнища", 1992), полковник ("Чотири листи фанери", 1992), Лернер ("Дорога до раю", 1993), татусь ("Єлисейські поля", 1993), Валеріян Стальський ("Пастка", 1992-1993, 5 серій. телефільм), Володимир Семичастний ("Сірі вовки" 1993), Старцев ("Трагедія століття", 1993), Павло Кіндратович ("Самотній гравець", 1995), Ліберзон ("Judenkreis, або вічне колесо", 1996), старий Кайдаш ("Кайдашева сім'я", 1996), Богдан Хмельницький ("Вогнем і мечем", Польща, 1999), полковник Бойко ("Схід-Захід", 1999, Франція-Україна-Росія-Іспанія-Болгарія), Лапсін ("Китайський сервіз", 1999), гетьман Іван Брюховецький ("Чорна рада", 2000), гетьман Іван Мазепа ("Молитва за гетьмана Мазепу", 2001), Желинскій ("Соломія", 2001), Чингисхан ("Таємниця Чингісхана", 2002), олігарх Валентин Панченко (серіал "Завтра буде завтра", 2003), князь Попіль ("Коли сонце було богом", 2003, Польща), генерал Сергій Сєров ("Водій для Віри", 2003, Росія), староста Іван Блінов ("Свої", 2004, Росія), професор Фелікс Добржанський ("Взяти Тарантіну", 2005), Батько Маші ("Два в одному", 2006), Брежнєв ("Заєць над безоднею", 2006), письменник ("Мости сердечні", 2006), батько Соньки Ліба Соломоніак ("Сонька Золота Ручка", 2006), доктор Павленко ("Дивне Різдво", 2006), дід Ромки Вадим Сергійович ("Три напівграції", 2006), директор Ліцею Василь Малиновський ("1814", 2007), Григорій Сковорода ("Одна любов душі моєї", 2007), батько Ендрю Макар Андрійович ("Троє та Сніжинка", 2007), Степан Татарський ("Приватне замовлення", 2007), полковник Шульгович ("Юнкера", 2007), князь Ярослав ("Олександр. Невська битва", 2008), Кім ("Куплю друга", 2008), професор Володимир Орлов ("Сафо", 2008), Константи ("Серце на долоні", 2008, Польща), Семен Сорока ("Сила тяжіння", 2008), директор банку ("Стріляй негайно!", 2008), старий ("Інсайт", 2009, Білорусь), Тарас Бульба ("Тарас Бульба", 2009, Росія-Україна), Іван Павлович ("Відторгнення", 2009), Федір Конюхов ("Вчора скінчилася війна", 2010), Лебедєв ("Іванов", 2010), хірург на пенсії Платон Микитович Ангел ("Платон Ангел", 2010, Україна), Борис Фірсов ("Шантрапа", 2010, Франція-Грузія), прокурор Заславський ("Вогні притону", 2011), Григорій Іванович Шаманов ("Дім", 2011), Петро Дементійович Полєтаєв ("Одного разу у Ростові", 2012) тощо.
      З 30 грудня 1999 по 29 травня 2001 року обіймав посаду Міністра культури і мистецтв України в уряді Віктора Ющенко. З травня 2001 року – художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. У 2006-2010 роках – художній керівник акторського курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
      Член Урядового комітету соціального та гуманітарного розвитку (з 17.02.2000). Член Ради з питань мовної політики при Президентові України (02.1997-11.2001). Член Комісії з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (04.2000-11.2001). Член Комітету з Національних премій України імені Т.Г. Шевченка (09.1996-11.2005, з 12.2008). Член Наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей "Україна – дітям" (з 03.1997). Член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з 04.2000). Член Громадської гуманітарної ради при Президентові України, член робочої групи з питань культури і мистецтва (з 02.04.2010).

       Указом Президента України Віктора Януковича № 838/2011 від 23 серпня 2011 року за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу діяльність та високу професійну майстерність художньому керівнику Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, народному артисту України Богдану Сильвестровичу Ступці присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Помер 22 липня 2012 року о 7:45 ранку у київській лікарні "Феофанія" після тривалої хвороби. Похований у Києві на Центральній алеї Байкового кладовища (дільниця № 52а).
      Академік Академії мистецтв України (АМУ, 1997). Член Спілки театральних діячів України (з 1967). Член Спілки кінематографістів України. Член Європейської кіноакадемії, Російської академії кінематографічних мистецтв "Ніка". Президент Міжнародного кінофестивалю "Молодість" (з 2001).
      Заслужений артист УРСР (1976). Народний артист УРСР (1980). Народний артист СРСР (28.01.1991). Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка (1993, за виконання головної ролі у виставі "Тев'є-Тевель" по Шолом-Алейхему в Київському державному академічному українському драматичному театрі імені Івана Франка). Лауреат Державної премії СРСР (1980, за виконання ролей в спектаклях "Дикий ангел" О.Ф. Коломійця та "Дядя Ваня" А.П. Чехова в Київському державному академічному українському драматичному театрі імені Івана Франка). Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (24.08.2012, посмертно, за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва). Лауреат премії Спілки театральних діячів України імені І.Котляревського (1991), премії Спілки театральних діячів України імені А.Бучми (1994), міжнародної премії імені К.С. Станіславського (1996) та імені Сіді Таль. Лауреат премій "Ніка" та "Золотий Орел" (2004, Росія, за краща чоловічу роль другого плану у фільмі "Водій для Віри"), призу "Срібний Георгій" (2004, за найкращу чоловічу роль у фільмі "Свої" на Московському міжнародному кінофестивалі), премії "Тріумф" (2006, Росія), володар призу Третього міжнародного римського кінофестивалю (2008, за найкращу чоловічу роль у фільмі "Серце на долоні"), премії "Золотий Орел" (2009, Росія, за кращу чоловіча роль у фільмі "Тарас Бульба").
      Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого IV (27.01.2010, за вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, високий професіоналізм та з нагоди 90-ї річниці заснування Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка) та V (04.11.2006, за визначний особистий внесок у збагачення духовної скарбниці українського народу, самовіддане служіння високим ідеалам мистецтва) ступеня, орденом "За заслуги" I (21.08.2001, за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України) та II (21.08.1999, за самовіддану працю, визначні особисті заслуги в державному будівництві, соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвитку України та з нагоди 8-ї річниці незалежності України) ступеня, Почесною відзнакою Президента України (орден "За заслуги" ІІІ ступеня, 23.08.1994, за значний особистий внесок у розвиток українського театрального і кіномистецтва, високу виконавську майстерність); орденом Дружби (23.08.2001, Росія, за великий внесок у розвиток театрального мистецтва і зміцнення російсько-українських культурних зв'язків), орденом "Орден Почёта" (25.08.2011, Росія, за великий внесок у розвиток зв'язків між Російською Федерацією і Україною в області культур); орденом Заслуг перед Республікою Польща (2000); Золотою медаллю АМУ (2006). Почесний громадянин Києва (28.05.2009, за визначні особисті заслуги у соціально-економічному та культурному розвитку столиці України – міста Києва, вагомий внесок у справу відродження національної пам'яті українського народу, активну громадську діяльність).
      Життю і творчості видатного актора присвячені документальні фільми: "Sempere tire", "Належу, я знаю, не собі" (1988), "Богдан Ступка. Львівська хроніка" (1988).
      27 серпня 2016 року у селищі Куликів Жовківського району Львівської області у Народному домі було відкрито музейну кімнату Богдана Ступки, а 27 серпня 2017 року біля будівлі Народного дому йому було відкрито пам'ятник-погруддя. 27 серпня 2021 року у Києві на фасаді будинку (вулиця Заньковецької № 3/1), де жив Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. У Києві на Алеї зірок біля Пасажа (вулиця Хрещатик № 15) встановлено зірку Б.С. Ступки. У фойє Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, де працював Герой, встановлені пам'ятний знак "Відбиток руки Богдана Ступки" і скульптурна композиція "Голова Богдана Ступки", а також вивішений його портрет.
      5 жовтня 2016 року Укрпоштою випущено поштову марку вартістю 2,4 гривні, присвячену Б.С. Ступці. 19 грудня 2016 року Національним банком України введено в обіг ювілейну монету номіналом 2 гривні, присвячену Б.С. Ступці.

Ступка Богдан Сильвестрович. Байкове кладовище. Дільниця № 52а