Ридзанич Максим Володимирович
(28.12.1977 – 20.03.2015)
 

Ридзанич Максим Володимирович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 382/2021 від 22.08.2021)

Пам'ятники

орден Золота Зірка

      Народився 28 грудня 1977 року у селищі міського типу Коцюбинське Ірпінської міської ради Київської області. Батьки жили в орендованій кімнаті, де умови не підходили для маленької дитини, тому перші роки свого життя він провів у місті Бережани Тернопільської області, куди приїхав із мамою до її батьків. Навчався в Ірпінській загальноосвітній школі № 18 у селищі Коцюбинське. Грав у волейбол, баскетбол, співав у хорі та дуже любив читати. Після закінчення 11-го класу вступив до Коледжу геологорозвідувальних технологій, де навчався на геодезиста. Ходив із друзями у походи по різних куточках України.
      У 1996 році вступив на строкову військову службу до лав Збройних Сил України, яку проходив у Криму у батальйоні спеціального призначення Національної гвардії України (військова частина 2209, місто Сімферополь). Отримав "краповий" берет, який присвоюється кращим бійцям Національної гвардії України після проходження складних кваліфікаційних випробувань. Демобілізувався у званні гвардії старшини. Одразу після служби поновився на навчанні і закінчив Коледж з червоним дипломом. Згодом отримав ще і вищу юридичну освіту.
      Після армії почав займатися у школі бойових мистецтв "Пересвіт". Чемпіон України з карате. Займався боксом. Добре володів англійською мовою, вивчав французьку. Працював на таможні, потім став директором охоронної фірми. Був активістом громадської організації "Нові обличчя" та постійним учасником громадського життя Приірпіння. Кожного року ходив у походи – сплавлявся на катамаранах та байдарках по Тетереву або в Карпатах, піднімався в гори у Криму й Карпатах.
      Взимку 2013-2014 років кожен вечір після роботи їздив на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Привозив туди їжу, воду, усе необхідне.
      Навесні 2014 року, з початком антитерористичної операції на сході України, прийшов у військкомат і заявив про своє бажання піти захищати державний суверенітет та територіальну цілісність України. Але йому було відмолено, як батькові трьох малолітніх дітей. І лише у вересні 2014 року йому вдалося приєднатися до 90-го окремого аеромобільного батальйону, що був створений на базі 95-ї окремої аеромобільної бригади і комплектувався виключно з добровольців. Під час підготовки на полігоні у селі Перлявка Житомирського району Житомирської області він особисто тренував бійців, кожного ранку бігав з ними по 3 км.
      У жовтні 2014 року головний сержант роти – командир взводу снайперів 1-ї аеромобільної десантної 90-го окремого аеромобільного батальйону "Житомир" 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України старшина М.В. Ридзанич (позивний "Адам") разом зі своїм підрозділом вирушив на схід України – спочатку у місто Костянтинівка Донецької області, а потім далі – в Донецький аеропорт.
      Пройшов дві ротації у старому та новому терміналах Донецького аеропорту, під час найважчих боїв зими 2014-2015 років. Вперше зайшов у Донецький аеропорт у листопаді 2014 року. Вийшов звідти 15 грудня 2014 року, а вже через добу був вдома. 17 січня 2015 року зайшов туди вдруге. Під час оборони Донецького аеропорту виконував бойові завдання, як снайпер, знищуючи живу силу противника, керував снайперськими групами, виконував складні розвідувальні завдання, як досвідчений розвідник. В найтяжчий період оборони Донецького аеропорту старшина М.В. Ридзанич зі своєю групою зайняв вишку пожежного депо біля злітної смуги і закріпився там.
      21 січня 2015 року після руйнування нового терміналу російські бойовики прорвалися до Донецького аеропорту. В цей критичний момент старшина М.В. Ридзанич, прийнявши нерівний бій, відволік на себе значні військові сили ворога, чим дав можливість нашим воїнам, які залишились живі на летовищі, вибратися звідти до своїх. Протягом двох днів, відбиваючи постійні атаки ворога, він боронив цей клаптик української землі. Українські військові готувалися в разі крайньої необхідності підірвати пожежну вишку разом із собою та купою російських бойовиків.
      В ніч на 23 січня 2015 року противник гамселив по пожежній вишці з усіх видів стрілецької та артилерійської зброї. Десантники відповідали вогнем, доки перед світанком їм не надійшла команда відійти. Старшина М.В. Ридзанич завдяки вмілому командуванню, професійним діям і особистій мужності вивів з оточення свою групу без втрат. Він був останнім, хто вийшов з території Донецького аеропорту.
      На початку березня 2015 року він на кілька днів повернувся додому, після чого знову відправився в зону проведення антитерористичної операції.
      20 березня 2015 року старшина М.В. Ридзанич отримав по рації повідомлення, що в районі спостережного поста біля села Опитне Ясинуватського району Донецької області виявлено диверсійно-розвідувальну групу противника. В цей час на спостережному посту залишалися два молодих хлопця. Схопивши найближчий бронежилет він кинувся їм на допомогу, але коли наблизився до посадки, то потрапив у засідку. Його прошила автоматна черга. Куля зайшла під бронежилет і завдала смертельного поранення у груди. Похований у селищі Коцюбинське Ірпінської міської ради Київської області.

      Указом Президента України Володимира Зеленського № 382/2021 від 22 серпня 2021 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові старшині Максиму Володимировичу Ридзаничу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

      Старшина.
      Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (23.05.2015, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, посмертно).
      25 червня 2015 року у місті Буча Київської області рішенням сесії Бучанської міської ради вулицю Петровського було перейменовано на вулицю Максима Ридзанича, а провулок Петровського – на провулок Максима Ридзанича. 20 вересня 2015 року у селищі Коцюбинське на фасаді будівлі Ірпінської загальноосвітньої школи № 18 (вулиця Пономарьова № 6/4), де навчався Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 28 грудня 2015 року у селищі Коцюбинське на фасаді будинку (вулиця Доківська № 39), де жив Герой, йому було відкрито меморіальну дошку. 7 квітня 2017 року в місті Бережани Тернопільської області на будинку (вулиця Пирогова № 5), де пройшли дитячі роки Героя, йому було відкрито меморіальну дошку. 4 вересня 2017 року рішенням сесії Бучанської міської ради старшині Максиму Ридзаничу присвоєно звання "Почесний громадянин міста Буча" (посмертно). У селищі Коцюбинське біля будинку культури (вулиця Доківська № 5) встановлено пам'ятник воїнам-землякам загиблим в АТО, на якому викарбуване ім'я Героя.

Ридзанич


Ридзанич