Півоваренко Павло Васильович
(02.09.1975 – 29.08.2014)
 

Півоваренко Павло Васильович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 630/2021 від 10.12.2021)

орден Золота Зірка

      Народився 2 вересня 1975 року у місті Радомишль Житомирської області. У 1990 році закінчив вісім класів Радомишльської середньої школи № 1 імені Т.Г. Шевченка, у 1992 році – Суворовське училище у місті Мінську (Білорусь).
      У 1992 році вступив до Одеського інституту Сухопутних військ. У 1994 році перевівся до Харківського гвардійського вищого танкового командного ордена Червоної Зірки училища імені Верховної Ради України (з 2017 року – Військовий інститут танкових військ імені Верховної Ради України Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"), яке закінчив у 1996 році.
      У 1996-2001 роках проходив службу на посадах командира танкового взводу та командира роти військової частини міста Феодосія Автономної Республіки Крим. У 2001-2004 роках – начальник штабу танкового батальйону військової частини села Перевальне Сімферопольського району Автономної Республіки Крим.
      У 2004-2006 роках навчався в Національній академії оборони України (нині – Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, місто Київ).
      У 2006-2009 роках – командир батальйону 30-ї окремої гвардійської механізованої Новоград-Волинської Рівненської орденів Червоного Прапора і Суворова бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0409, місто Новоград-Волинський Житомирської області).
      З 2009 року по серпень 2010 року проходив службу у 8-му армійському корпусі Сухопутних військ Збройних Сил України (місто Житомир). У 2010-2012 роках проходив військову службу у 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу Збройних Сил України (військова частина А0139, місто Київ).
      З 2012 по липень 2013 року проходив службу у 72-й окремій гвардійській механізованій Червоноградсько-Київській ордена Червоного Прапора бригаді 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2167, місто Біла Церква Київської області). З липня 2013 року по 22 травень 2014 року проходив службу в управлінні бойової підготовки Командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
      22 травня 2014 року призначений виконуючим обов'язки командира 51-ї окремої гвардійської механізованої Перекопсько-Харківської Празько-Волинської ордена Леніна, двічі ордена Червоного Прапора, орденів Суворова і Кутузова бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2331, місто Володимир-Волинський Волинської області). Попередній командир бригади був відсторонений з посади через брак організації, що призвело до втрат у бою під Волновахою, а сама бригада була відправлена на навчальний полігон Широкий Лан у Миколаївській області.
      У 20-х числах червня 2014 року бійці 51-ї бригади на чолі з полковником П.В. Пивоваренком відбули з Широкого Лану до Луганської області. Там військовослужбовці 51-ї бригади створити низку опорних пунктів, ретельно розвідали обстановку і підготувалися до ведення подальших бойових дій.
      6 липня 2014 року підрозділам бригади дозволили перейти у наступ. Тактика командира бригади була спочатку розносити позиції російських бойовиків артилерією, а потім на БМП обходити їх піхотою та брати з тилу. У 20-х числах липня 2014 року 51-а окрема механізована бригада разом з іншими підрозділами звільнила міста Северодонецьк та Лисичанськ, а також важливий залізничний вузол станцію Попасна. Загалом бійці під командуванням полковника П.В. Пивоваренка повернули під контроль України понад 20 населених пунктів Луганської області.
      Наприкінці липня 2014 року підрозділи, підлеглі безпосередньо полковнику П.В. Пивоваренку, а саме – управління, 3-я батальйонно-тактична група, батальйон "Колос" та артилерійська група 51-ї окремої механізованої бригади, були перекинуті з Луганської області під Донецьк. Там бійці полковника П.В. Пивоваренка впродовж 5-11 серпня 2014 року брали участь у боях за місто Мар'їнку. Офіцери та солдати 51-ї бригади навіть без бою зайшли у Петровський район міста Донецька, але несподівано надійшов наказ – повернутись до Мар'їнки.
      Після взяття Мар'їнки частинам 51-ї окремої механізованої бригади, що були під командуванням полковника П.В. Пивоваренка, надійшов наказ вирушити в район Іловайська. Батальйон "Колос" залишився біля Донецька. Зі складу 51-ї окремої механізованої бригади на підступах до Іловайська були зосереджені: 7-а, 8-а та 9-я роти 3-го батальйону, гаубичний самохідно-артилерійський дивізіон (5 самохідних артилерійських установок), протитанкова батарея (5 гармат), мінометна батарея (8 мінометів), танкова рота (3 танки Т-64), допоміжні та технічні підрозділи.
      Місцем зосередження частин 51-ї бригади, а також прибулих добровольчих батальйонів, був блокпост 39-06. Завданням 51-ї бригади в Іловайській операції було здійснювати разом з 40-м батальйоном "Кривбас" оточення міста. Тому вона планомірно споруджувала навколо міста опорні пункти. 22 серпня 2014 року полковник П.В. Пивоваренко виїхав на станцію Дачна (Курахово), щоб особисто прийняти 2-у батальйонно-тактичну групу 51-ї окремої механізованої бригади, що прибула з Рівного. Доки він перебував у розташуванні групи, були отримані перші дані про вторгнення російських військ.
      Група отримала наказ вирушити на допомогу українським військам, що перебували в оточенні під Іловайськом. Аналогічні накази отримували й інші частини, але вони не змогли дістатись оточених. Єдиним, хто прорвався на допомогу своїм – був полковник П.В. Пивоваренко. Однак, разом з ним до села Многопілля Амвросіївського району прийшло лише кілька БПМ та вантажівок. Переважна більшість особового складу 2-ї батальйонно-тактичної групи, наразившись на перший обстріл повернула назад – до станції Дачна.
      23-26 серпня 2014 року бійці 51-ї окремої механізованої бригади на чолі з полковником П.В. Пивоваренком вели запеклі бої з російськими бойовиками в районі селища Дзеркальне Амвросіївського району. В ці дні російські війська почали "замикати" котел під Іловайськом. Близько 23:00 24 серпня 2014 року вони відкрили вогонь з усіх видів зброї по розташуванню артилерійського дивізіону та допоміжних частин 51-ї окремої механізованої бригади у Дзеркальному. Внаслідок чотиригодинного безперервного обстрілу було виведено з ладу більшість самохідно-артилерійських установок, а на додаток – вибухнули склади реактивної артилерії, розташовані у Дзеркальному.
      У ніч з 24 на 25 серпня 2014 року зазнала важких втрат і мінометна батарея. Більшість особового складу батареї знаходилась на блокпосту 39-06, неподалік від Іловайська. Російські бойовики обстрілювали цей блокпост самохідно-артилерійськими гарматами "Нона". Загинуло 17 військовослужбовців 51-ї окремої механізованої бригади, чимало було поранено. Селище Дзеркальне було оточено з усіх боків російськими танками.
      Станом на вечір 28 серпня 2014 року у розпорядженні полковника П.В. Пивоваренка залишались 7-а та 9-а роти, протитанкова та рештки мінометної (38 людей) батареї, 2 танки, один з яких був несправний, та окремі військовослужбовці з інших підрозділів – включаючи тих, хто був у 2-й батальйонно-тактичній групі.
      Ранком 29 серпня 2014 року російські бойовики пообіцяли надати так званий "Зелений коридор" для виходу українських військових з Іловайського котла. Командир 51-ї окремої механізованої бригади полковник П.В. Пивоваренко їхав на БТР, сидячі на броні, попереду колони 51-ї бригади та 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас".
      Біля села Чумаки Старобешівського району російські бойовики почали обстрілювати колону з автоматів, кулеметів, мінометів, а потім – самохідно-артилерійської гармати "Нона". Полковник П.В. Пивоваренко злетів з борту, а БТР пішов далі. Поруч зупинились дві БМП (№ 527 та № 529). Командир бригади сів на БМП № 529. Обидва БМП наздогнали колону, коли та в'їжджала в урочище Червона Поляна. Праворуч з поля почали летіти снаряди. Там у кілька рядів стояла російська військова техніка: танки, БМП, гаубиці Д-30. Полковник П.В. Пивоваренко наказав екіпажу чимдужче йти вперед. Російські танки та батарея почали стріляти. Частина колони змогла розгорнутись та повернутись на основну дорогу між селами Горбатенко та Новокатеринівка Старобешівського району. БМП № 529, на якій їхав полковник П.В. Пивоваренко, також вирвалась з урочища Червона Поляна та навіть проскочила село Горбатенко. Друга БМП № 527 була розбита в урочищі Червона Поляна разом з іншою технікою 51-ї окремої механізованої бригади та батальйону "Кривбас".
      БМП, на якій проривався командир бригади, залишилася наодинці серед російських військ на дорозі поміж селами Горбатенко і Новокатеринівка. Екіпаж БМП до останнього відбивався від переважаючих сил противника. Полковник П.В. Пивоваренко отримав поранення у ногу, дістав ушкодження у спину та загинув внаслідок потрапляння осколку у голову. Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.

      Указом Президента України Володимира Зеленського № 630/2021 від 10 грудня 2021 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі полковнику Павлу Васильовичу Півоваренку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

      Полковник.
      Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (17.06.2016, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, посмертно), медаллю "За бездоганну службу" ІІІ ступеня (03.12.2008), медаллю "За сумлінну службу" ІІ ступеня Міністра Оборони України (10.11.2008), відзнакою "Доблесть і честь" Міністра Оборони України (10.12.2007). Відзначений медаллю "За жертовність і любов до України" Української Православної Церкви Київського Патріархату (02.09.2016, посмертно).
      6 грудня 2016 року у місті Радомишль на фасаді будівлі ліцею № 1 імені Т.Г. Шевченка (вулиця Горького № 1), де навчався Герой, йому було відкрито меморіальну дошку.