Маркус Тетяна Йосипівна
(21.09.1921 – 29.01.1943)
 

Маркус Тетяна Йосипівна

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 768/2006 від 21.09.2006)

Пам'ятники
Марки та монети

орден Золота Зірка

      Народилася 21 вересня 1921 року в місті Ромни Полтавської, нині Сумської області. В родині було шестеро дітей. В 1920-ті роки Маркуси переїхали до Києва, де Тетяна закінчила 9 класів середньої школи № 44. З 1938 року працювала секретарем відділу кадрів пасажирської служби на Південно-західній залізниці. У липні 1940 року її відрядили до Кишинева. Там вона працювала у трамвайно-тролейбусному парку, яким керував Георгій Левицький. Після захоплення в липні 1941 року Молдови румунами Тетяна повернулася до Києва і з перших днів окупації міста брала активну участь у підпільній боротьбі. У Києві залишився і батько Тані, Йосип Маркус. Решта сім'ї евакуювалася до Харкова.
      Тетяна була зв'язковою Київського підпільного міськкому партії та учасницею диверсійно-винищувальної групи, яку очолював член підпільного міськкому Володимир Кудряшов. Спочатку їй доручили займатися агітаційно-пропагандистською діяльністю. Тетяна з'являлася там, де збиралося багато людей. Розповідала про новини з фронту, закликала до опору окупантам, до саботажу всіх їхніх заходів. Хоч би де була дівчина, за нею завжди стежили уважні стурбовані очі. Георгій Левицький завжди був поруч, щоб підтримати, прийти на допомогу в скрутну хвилину. В місті тривали облави. Шукали євреїв. Тетяну прописала у власному домі Наталя Григорівна Добровольська. Підпільники вигадали для Тетяни легенду, за якою вона – грузинка, княжна Маркусидзе, дочка князя, розстріляного більшовиками, і бажає працювати на вермахт. Друзі говорили про неї: "Бог зібрав всю красу і віддав її Тані Маркус".
      За завданням підпілля Тетяні вдалося влаштуватися до офіцерської їдальні. На "княжну Маркусидзе" задивлявся не один німецький офіцер. Вона була привітна із своїми залицяльниками, запрошувала їх в ті місця, де на них уже чекали підпільники. Запрошених вбивали, забирали зброю, форму – всі ці речі були дуже потрібні в підпільній роботі. Гауптштурмфюрера Еріха, який вирішив перетворити Тетяну на свою коханку, знищили разом із його помічником товариші Тетяни у його квартирі.
      Тетяна Маркус, виконуючи завдання В.Кудряшова, зв’язала міськком із членом Залізничного підпільного райкому Броніславою Петрушко. Це було в травні 1942 року. Петрушко зв'язала Кудряшова та Левицького з Олександром Горобцем, який увійшов до складу диверсійно-винищувальної групи Кудряшова і був її активним учасником. Олександр Горобець познайомив Таню з Олександром Фальком, який очолив диверсійну групу після арешту Кудряшова. З чергового завдання не повернувся батько Тані, Йосип Маркус. Він за дорученням Кудряшова ходив по селах і тримав зв’язок із підпільними групами. Через зраду почалися арешти підпільників. Профашистська газета "Нове українське слово" у своєму номері від 17 липня 1942 року писала про розстріл "комуністичних бандитів" – Кудряшова, Ревуцького, Пащенко, Левицького. Серце дівчини стискалося від болю за долю друзів, бойових товаришів. Але вона продовжувала боротися з окупантами.
      Тетяна налагодила зв'язок Петрушко з директором банно-прального комбінату В.Сенкевичем, через якого підпільники діставали зброю і форму. Ще Володимир Кудряшов мав намір знищити директора пивзаводу в Києві Мироновича, крупного агента гестапо, який мешкав по вулиці Левашовській, в спеціальному будинку гестапо. Завдання знищити Мироновича міськком партії дав у серпні 1942 року. Директор пивзаводу приходив робити манікюр до манікюрниці Жені. Женя ближче з ним познайомилась, встановила план його квартири та хто живе поряд. Далі вона познайомила його з Тетяною.
      Знайомство розвивалося. Тетяна навіть приходила до агента з підпільником М.Байдаком, якого представила як брата. Нарешті Миронович призначив їй побачення, вона погодилася. Підпільник Микола Слюсарев, колишній завідувач водної станції на Дніпрі, на човні перевіз підпільників, зокрема Тетяну, Олександра Фалька і Байдака. Тетяну гарно вдягнули та дали їй маленький браунінг. Була домовленість – коли справу буде завершено, вона повинна підійти до вікна і два рази черкнути сірником, щоб підпільники її забрали. Тетяна прийшла до Мироновича на квартиру раніше призначеного часу. На столі вже було багато вина та їжі. Миронович став нарізати хліб, попросив йому допомогти. Вона підійшла до нього, і коли він нахилився, вистрілила йому в потилицю. Потім Тетяна подала умовний сигнал у вікно. Прийшли підпільники, забрали її та документи.
      Одного разу, виконуючи чергове завдання підпілля, Тетяна застрелила нацистського офіцера. До кітеля вбитого поклала записку з такими словами: "Усіх вас, фашистів, чекає така ж доля. Таня Маркусидзе". Цим вчинком вона себе викрила. Останньою жертвою відважної підпільниці був оберштурмбанфюрер Карл Штуккарт, вбитий у своїй квартирі. На столі була записка: "Смерть німецьким окупантам! Маркусидзе". Після цього Тетяна була вимушена переховуватися. Деякий час вона залишалася у квартирі на Львівській площі. Олександр Фалько збирався вивезти Таню з міста до партизанського загону "За Батьківщину". При виході з міста Фалько написав записку про те, що виїхав на човні в напрямку Остра і буде там. Зв’язкова повинна була віднести цю записку Петру Сорокіну, який був в трійці підпільного міськкому партії. Вона пішла до нього на квартиру, але її там схопили і дізналися, куди вирушили підпільники. Гестапо організувало пікети по Дніпру і Десні.
      22 серпня 1942 року, не доїжджаючи до населеного пункту Літок, підпільників зупинили поліцаї з берегової охорони. Зіскочивши на берег, Тетяна намагалася втекти. Вона забігла до якоїсь хати, щоб там сховатися, але селяни видали її гестапівцям. Тетяну катували в гестапо по-звірячому. Били до втрати свідомості, відливали водою і знову били. Прикладали до обличчя і грудей розпечене залізо. Вона витримала п’ять місяців катувань і нікого не видала.
      29 січня 1943 року Тетяну Маркус розстріляли в Києві у Бабиному яру. Тіло скинули у яр разом з тілами десятків тисяч інших жертв фашистських окупантів. У серпні-вересні 1943 року, намагаючись приховати сліди своїх злочинів, фашисти відкопали та спалили тіла загиблих, а їх попіл розвіяли над Бабиним яром. 1 грудня 2009 року на цьому місці було відкрито пам'ятник Тетяні Маркус.

      Указом Президента України Віктора Ющенко № 768/2006 від 21 вересня 2006 року за особисту мужність і героїчну самопожертву, незламність духу в боротьбі з фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років учасниці антифашистського підпілля у місті Києві у 1941-1943 роках Тетяні Йосипівні Маркус посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

      Нагороджена медалями "Партизану Великої Вітчизняної війни", "За оборону Києва".
      У Києві на фасаді школи, де навчалася Тетяна Маркус (вулиця Жилянська № 46), їй встановлено меморіальну дошку. У 2009 році у місті Ромни Сумської області на фасаді будівлі школи № 4 (вулиця Щучки, 2), на місці якої стояв будинок, де у 1921-1923 роках жила Тетяна Маркус, їй відкрито меморіальну дошку.

Маркус Тетяна Йосипівна. Київ. Бабин яр