Коцюбайло Дмитро Іванович
(01.11.1995)
 

Коцюбайло Дмитро Іванович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 608/2021 від 30.11.2021)

орден Золота Зірка

      Народився 1 листопада 1995 року у селі Задністрянське Галицького району Івано-Франківської області. Закінчив Бовшівську загальноосвітню школу (з 2021 року – Бовшівська гімназія) у селі Бовшів Галицького району, де брав активну участь у шкільному житті: на шкільних змаганнях та олімпіадах, у творчих гуртках та різнопланових заходах. Багато часу присвячував спорту: займався легкою атлетикою, футболом, веслуванням на байдарках та каное. Але тяжів до творчості: робив колажі, працював зі шкірою, займався ковкою по металу, вибивав на граніті. Тому після школи продовжив навчання у художньому ліцеї в Івано-Франківську.
      Коли у листопаді 2013 року розпочалася Революція гідності Дмитро Коцюбайло навчався на третьому курсі художнього ліцею і з самого початку слідкував за цими подіями. Після побиття 30 листопада 2013 року "Беркутом" мирних активістів він вже не міг стояти осторонь і вирушив на Майдан Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності. Перші поїздки у Київ тривали тиждень, другий. Потім він повертався додому, підтягував навчання і знову їхав у столицю. У страшні дні лютого 2014 року стояв на барикаді біля дому Профспілок, кидав бруківку, відбивався від бійців "Беркуту", коли вони пробували прориватися.
      Навесні 2014 року, з початком антитерористичної операції на сході України, добровольцем вступив до лав Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор", з представниками якого познайомився на Майдані. Пройшов військову підготовку у 169-му навчальному гвардійському центрі Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0665, селище міського типу Десна Козелецького району Чернігівської області). Після її завершення доброволець Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" Д.І. Коцюбайло (позивний "Да Вінчі") вирушив захищати державний суверенітет та територіальну цілісність України.
      Його першим завданням було зривати так званий "референдум" у місті Красноармійськ (з 2016 року – Покровськ) Донецької області. Тоді, 11 травня 2014 року, бійці "Правого сектору" зайняли приміщення міської ради та будівлю міліції. Місцевої міліції не було, вона вся розбіглася. Треба було протриматися до підходу української армії, яка повністю взяла місто під контроль.
      Виїхавши з Красноармійська, добровольці з "Правого сектору" ще кілька тижнів навчалися, а потім почалися пошуки місцевих сепаратистів, які допомагали російським бойовикам захоплювати українські території. Затриманих сепаратистів передавали до Служби безпеки України.
      У липні 2014 року добровольці з "Правого сектору" вступили у бої за звільнення населених пунктів Донецької області. Тоді підрозділи формувалися на ходу. 18-річний Дмитро Коцюбайло був призначений старшим відділення і спочатку керував діями 10 товаришів, багато з яких були старшими за нього.
      Першим був бій за село Карлівку Мар'їнського району, після звільнення якого добровольці з "Правого сектору" вирушили у напрямку селища Піски Ясинуватського району. Бої за Піски були жорстокі. Українські військові двічі пробували зайти туди. Перша спроба була невдалою, адже почали працювати російські "Гради". Тому бійці Збройних Сил України і "Правого сектора" були змушені повернутися на старі позиції. Через декілька днів вони знову пішли на це село і тоді вже в ньому й залишилися. Відділення Дмитра Коцюбайла зайняло позицію біля церкви – триповерховий гуртожиток. 21 липня 2014 року Піски були звільнені.
      Коли визволили Піски, надійшла команда висуватися південніше в напрямку села Красногорівка Ясинуватського району, а вже звідти – до міста Авдіївка. У місто добровольці з "Правого сектору" заїхали з боку полів і виїхали під дев'ятиповерховий будинок. Там вони зустріли величезний укріплений район російських бойовиків. Вони готувалися до серйозної оборони, проте покинули це місце при наступі українських військ. Після цього бійці "Правого сектору" брали участь у зачистці Авдіївки від російських бойовиків в районі промислової зони.
      У серпні 2014 року бійці "Правого сектору" здійснили рейд в напрямку кургану Савур-Могила, де провели 8 днів в оточені російських бойовиків. Перед курганом бійців розділили. Одна частина відправилася штурмувати Савур-Могилу, а інша, в складі якої перебував Дмитро Коцюбайло, проривалася у село Степанівку Шахтарського району. У цьому селі бійці "Правого сектору" мали прикривати вихід прикордонників і десантників, які кілька місяців були там в оточені. Їм показали, куди вони мають заступати на позиції, які знаходилися біля школи. Кожної ночі добровольці заступали на позиції. Там був невеликий окоп і в ньому чергувало четверо бійців. Два всередині і два – зверху. Через 8 днів надійшла команда на вихід. Бійцям "Правого сектору" дали мінімум часу, щоб загрузитися в автомобілі "Урал". Коли все було зроблено і колона готувалася до виходу, почали працювати російські "Гради". Довелося вискакувати з машин і ховатися в підвали. Та все-таки, добровольцям вдалося виїхати із села неушкодженими.
      Відпочивши кілька днів на базі Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" у місті Новогродівка Донецької області, Дмитро Коцюбайло з побратимами повернувся у селище Піски під Донецьким аеропортом. Там вже тривала позиційна війна з різними виїздами та операціями.
      У другій половині вересня 2014 року бійці "Правого сектору" отримали наказ висунутися в бік опорного пункту, який на той час перебував під контролем російських бойовиків. 21 боєць за підтримки важкої техніки Збройних Сил України, висунувся в бік злітної смуги. Наша артилерійська підготовка була слабкою, тому доводилося прориватися з боєм. БТРи зуміли підійти близько до позицій противника. Російські бойовики підпустили добровольців близько до себе і відкрили по ним вогонь. Перестрілка тривала близько години. Коли у бійців "Правого сектору" закінчилися патрони, довелося відходити під прикриттям БТР. Дмитро Коцюбайло з кулемета вів вогонь по противнику, прикриваючи відхід, чим врятував усю групу.
      На початку жовтня 2014 року, коли українські військові пішли на штурм, по всій лінії розмежування в Пісках, російські бойовики почали сильний обстріл. Працювала їхня артилерія, танки. Дмитро Коцюбайло отримав важке поранення танковим снарядом. Один осколок снаряду прилетів йому в обличчя, розірвавши губу та вибивши зуб. Іншим уламком були пошкоджені ребра та перебита ключиця, де медикам довелося встановлювати скріплюючу пластину.
      Але розслаблятися на лікарняному ліжку він не став. Як тільки лікарі скоротили маніпуляції з його ранами, домігся щоб його виписали і покинув медичний заклад. Відвідавши рідних, у листопаді 2014 року Дмитро Коцюбайло повернувся на фронт.
      За час його відсутності Піски змінилися. Вони були геть розбиті, російські бойовики обстрілювали їх з важкої артилерії по всьому периметру, перетворюючи селище на руїни. Змінилася і добровольча структура. Формувалися взводи, підрозділи ставали більш дисципліновані. Дмитро Коцюбайло став командиром першого взводу добровольців і під його підпорядкуванням перебували позиції: трьохповерховий гуртожиток, церква. Його рана ще не зажила, тому він засипав її антисептиком, щоб швидше все гоїлося, ходив з пов'язкою, але все закінчилося благополучно.
      Взводу Дмитра Коцюбайла була поставлена задача – утримувати оборону певної ділянки Пісків. Добровольці почали робити хороші бліндажі, окопи, укріплятися, щоб бути готовими до всього. Планувалися різні операції. Кінець 2014 і початок 2015 року ознаменувався тим, що тривали важкі бої за Донецький аеропорт. Російські бойовики обстрілювали українські позиції із "Градів", танків. Вони намагалися не допустити український військових до летовища. Бійці "Правого сектору" з бійцями Збройних Сил України здійснювали маневри біля сіл Веселе, Жаб'яче, щоб відвернути їхню увагу від основних сил, які знаходилися в аеропорту.
      У січні 2015 році Дмитро Коцюбайло став командиром 1-ї штурмової роти Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор". Він намагався так виконувати свої обов'язки, щоб зберегти життя людей. У квітні 2015 року бійці "Правого сектору" вийшли з Пісків і повернулися на базу. Близько місяця вони перебували в тилу, відпочивали, навчалися, реорганізовувалися, а потім відбувся виїзд на шахту "Бутівка" на півночі Донецька. Позиції на шахті "Бутівка" в той момент являли собою бетонні і залізні споруди. Їх російські бойовики постійно обстрілювали, намагалися відбити. Прийшовши туди, добровольці намагалися перенести позиції за саму шахту, окопатися там і приймати бій. Адже не можливо захищатися в тому місці, яке постійно на виду у противника.
      1-у штурмову роту під командуванням Дмитра Коцюбайла постійно перекидали туди, де була потрібна допомога. Відвоювавши кілька ротацій на шахті "Бутівка", бійці "Правого сектору" відійшли на базу, перепочили, відновили сили і поїхали в район села Старогнатівка Волноваського району, де знову зайняли певні позиції, окопалися і почали їх утримувати. Звідти планували різні наступальні операції.
      З початком 2016 року частина 1-ї штурмової роти вела бойові дії в районі міста Красногорівка, частина бійців утримувала позиції в селі Опитне Ясинуватського району. В цьому місці ворожі диверсійні групи підходили впритул до українських позицій, тому бійцям доводилося вступати у відкритий бій з російськими бойовиками. Після кількох місяців перебування у цих населених пунктах добровольці змінили свої позиції і знову перейшли на шахту "Бутівка".
      Шахту та прилеглу до неї територію, де з весни 2016 року тримали оборону бійці Збройних Сил України і добровольці 1-ї штурмової роти "Правого сектору", постійно обстрілювала російська артилерія. Крім того, російські бойовики застосовували важку техніку, їхні розвідувальні групи намагалися максимально наблизитися до позицій українських військових.
      11 червня 2016 року окремі підрозділи "Правого сектору" зайшли на шахту "Бутівка", щоб провести розвідку в районі селища Спартак Ясинуватського району. Під вечір російські бойовики розпочали обстріл шахти. Вони цілеспрямовано обстрілювали шахту, знаючи, що в середині перебувають добровольці. Один із снарядів пробив перекриття шахти, інший залетів у середину, внаслідок чого 4 бійці "Правого сектору" загинули і ще 13 були поранені. Після цього Дмитро Коцюбайло і решта його бійців повернулися на базу.
      Через кілька тижнів 1-а штурмова рота "Правого сектору" була направлена у район Авдіївки. Там їй поставили задачу зайняти позиції у лісі, щоб таким чином не дати російським бойовикам можливості зайти в тил промислової зони. Зрозумівши, що потрібно зробити на позиціях у лісі, Дмитро Коцюбайло почав завозити туди людей. На цих лісових позиціях перебували близько 25 бійців. 1-а штурмова рота "Правого сектору" побудувала у лісі величезний укріплений район. Усі працювали на совість, копали окопи, будували бліндажі. Так виникли опорні пункти: "Очерет", "Говерла", "Фіалка", "Галич", "Верховина" тощо. Добровольці невеликими шматками забирали ліс у російських бойовиків. Щотижня просувалися вперед на двісті-триста метрів. Зробили 15 опорних пунктів.
      Наприкінці січня 2017 року відбулося загострення в районі позиції "Алмаз" в промисловій зоні міста Авдіївка. Диверсійно-розвідувальні групи російських бойовиків здійснили кілька спроб захоплення промислової зони Авдіївки із попереднім застосуванням важкої артилерії. Активізація бойових дій почалася зранку 29 січня 2017 року. Близько 05:00 російські бойовики почали обстріл з стрілецької зброї і мінометів, а близько 07:00 пішли на штурм українських позицій. У цьому бою бійці 1-ї штурмової роти "Правого сектору" активно співпрацювали з бійцями 72-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, які обороняли позицію "Алмаз", під командуванням капітана А.О. Кизило (позивний "Орел") і лейтенанта В.О. Тарасюка (позивний "Тайфун"). До самого вечора, Дмитро Коцюбайло та його бійці знаходилися на дальніх позиціях, прикривали українських військових з кулеметів і тільки пізнього вечора отримали змогу трохи відпочити.
      Зранку надійшла команда відволікти російських бойовиків на лівому фланзі, створити видимість атаки. Бійці "Правого сектору" набрали багато гранатометів, вогнеметів, підключили міномет та почали імітувати прорив. Їх було близько 12 людей, які створили шумову завісу. Російські бойовики відкрили артилерійський вогонь, вся дорога безперервно прострілювалася, але всі бійці повернулися з бойової операції цілі.
      Під час боїв за промислову зону Авдіївки ворожі танки регулярно виходили на вогневі рубежі для ураження передових позицій українських підрозділів. І змусити їх замовчати могла тільки ефективна відповідь прямою наводкою з озброєння танків Т-64. Тому, щоб підняти бойовий дух всього з'єднання і одночасно показати противнику свою силу, на позиціях "Правого сектору" було вирішено розташувати танк Збройних Сил України.
      Бійці "Правого сектору" разом з танкістами знайшли зручну позицію для танка, зробили дорогу через ліс, щоб можна було відступати, виконали інші підготовчі роботи. Кожен танковий виїзд був детально спланований разом з бійцями Збройних сил України. Планували кожен рух, кожен напрямок стрільби і це приносило результати. Командир 1-ї штурмової роти "Правого сектору" Дмитро Коцюбайло сидів зверху на танку і керував діями танкістів. Після того, як танк відстрілявся, він вискакував з броні і закидав димові шашки, забезпечуючи виїзд з позицій, щоб окупанти не могли орієнтуватися, куди зникла машина. Разом з танкістами добровольці знищували позиції російських окупантів та їх живу силу, після чого танк завжди повертався цілим. Кожного разу, щоб отримати добро на виїзд Дмитро Коцюбайло детально обґрунтовував місце звідки машина стрілятиме, шлях відступу, раціональність використання танка саме в цьому місці. Вибирали різні точки, стріляли як з відстані 3500 метрів – це найдальша, так і з 200 метрів – це найкоротша. Виїжджали танком близько сорока разів.
      Під Авдіївкою бійці "Правого сектору" перебували до липня 2017 року, після чого повернулися на базу. Відпочивши кілька тижнів, бійці 1-ї штурмової роти були направлені у селище Піски, де не були з весни 2015 року. Цього разу добровольці зайняли позиції по центру селища, які вели в напрямку Вольвоцентру і окопів російських бойовиків. Крок за кроком вони копали донецьку землю, проривши десь близько 500 метрів. На початку осені 2017 року, бійці "Правого сектору" зайняли один будинок і зробили там спостережний пункт.
      В цей період бійці 1-ї штурмової роти "Правого сектору" під командуванням Дмитра Коцюбайла перейшли від окопної війни до точкової: безпосереднього знищення бліндажів, техніки, піхоти противника. В основному працювали по конкретних точках, не затримуючись довго на місцях. В одному підрозділі просили знищити бліндажі російських бойовиків, в іншому – попрацювати мінометами тощо.
      Загалом за час своєї участі в антитерористичної операції на сході України доброволець Дмитро Коцюбайло знищив десятки ворожих опорних пунктів, багато техніки та живої сили в зоні бойових дій в Донецькій області. Зарекомендувавши себе як відданий спільній визвольній справі командир, надійний та перевірений запеклими боями побратим, він продовжив відстоювати інтереси України, звільняти окуповані території та боротися з російськими бойовиками.

      Указом Президента України Володимира Зеленського № 608/2021 від 30 листопада 2021 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, добровольцю Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" Дмитру Івановичу Коцюбайлу присвоєно звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка".

      

Президент України Володимир Зеленський вручає Дмитру Коцюбайлу нагородні атрибути звання Герой України


Президент України Володимир Зеленський вручає Дмитру Коцюбайлу нагородні атрибути звання Герой України.