Гончаренко Дмитро Валерійович
(14.10.1986 – 07.2014)
 

Гончаренко Дмитро Валерійович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 207/2019 від 09.05.2019)

орден Золота Зірка

      Народився 14 жовтня 1986 року у місті Васильків Київської області у родині військовослужбовця. Закінчив васильківську загальноосвітню школу № 3 (нині – Васильківський академічний ліцей "Успіх"). Навчався в Національному університеті державної податкової служби України (місто Ірпінь Київської області). Проходив строкову службу у підрозділі Міністерства внутрішніх справ "Барс". Після демобілізації займався приватною підприємницькою діяльністю.
      Взимку 2013-2014 років перебував на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. Був одним із засновників потужної громадської організації "Васильківська самооборона «Відсіч»", одним з ідеологів громадської організації "Козацька звитяга". Навесні 2014 року, з початком антитерористичної операції на сході України, був ініціатором створення "Козацького батальйону" та одним з перших волонтерів міста Василькова.
      10 липня 2014 року Д.В. Гончаренко разом з трьома іншими волонтерами громадської організації "Васильківська самооборона «Відсіч»" здійснював доправлення гуманітарного вантажу на передові позиції в зону антитерористичної операції. Це була його перша волонтерська поїздка. Через прикрий збіг обставин волонтери опинилися в межах міста Сєвєродонецьк Луганської області, який в той момент тимчасово опинився під контролем російських бойовиків. Смертельна небезпека, яка нависла над волонтерами, примусила їх приймати нестандартні рішення, і вони, заховавши свій мікроавтобус, вимушені були поодинці, хто в обхід ворожих блокпостів та заслонів, а хто, влившись у натовп вимушених переселенців, повертатися на підконтрольну Україні територію. Близько 10-ї години ранку на автовокзалі Сєвєродонецька Дмитро Гончаренко був захоплений російськими бойовиками.
      В полоні його тримали в будівлі проектного інституту азотної промисловості і продуктів органічного синтезу "ГІАП", де декілька днів катували з особливою жорстокістю, вимагаючи надати інформацію про інших волонтерів і військових. Але катам не вдалося зламати силу духу молодого чоловіка. Він мужньо витримав жорстокі тортури і не видав своїх побратимів, завдяки чому їм вдалося покинути захоплене російськими бойовиками місто.
      22 липня 2014 року підрозділи Збройних Сил України звільнили Сєверодонецьк, але за декілька днів до цього російські бойовики розстріляли Дмитра Гончаренко, а його тіло, зв'язане колючим дротом і з простреленою головою, кинули в річку Сіверський Донець. Згодом його рештки знайшли і поховали, як невідомого, під селом Павлоград Сєвєродонецької міської ради. У жовтні 2017 року рештки були ексгумовані й проведене дослідження ДНК, яким і було підтверджено, що це саме Дмитро Гончаренко. 20 квітня 2018 року він був похований у місті Васильків Київської області.

      Указом Президента України Петра Порошенко № 207/2019 від 9 травня 2019 року за громадянську мужність та патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові громадському діячеві, волонтеру, учаснику Революції Гідності Дмитру Валерійовичу Гончаренку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

      Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (20.02.2019, посмертно, за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, плідну громадську та волонтерську діяльність), відзнакою Президента України "За гуманітарну участь в антитерористичній операції" (посмертно).