Дзюба Іван Михайлович
(26.07.1931 – 22.02.2022)
 

Дзюба Іван Михайлович

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 567/2001 від 26.07.2001)

орден Держава

      Народився 26 липня 1931 року у селі Миколаївка Волноваського району Донецької області у родині робітника гірничого кар'єру. Закінчив середню школу в місті Докучаєвську. У 1949-1953 роках навчався на факультеті російської філології Донецького педагогічного інституту за фахом викладач російської мови і літератури; у 1953-1957 роках – в аспірантурі Інституту літератури Академії наук України.
      У 1957 році працював редактором відділу літературознавства і критики видавництва "Дніпро". У 1957-1962 роках – завідувач відділу критики журналу "Вітчизна" (звільнений за "ідеологічні помилки"). У 1964-1965 роках – літературний консультант відділу першої книги видавництва "Молодь". Був звільнений після того, як 4 вересня 1965 року виступив разом з В'ячеславом Чорноволом та Василем Стусом у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції.
      Неоціненний особистий внесок І.М. Дзюби у розвиток процесів демократизації й розбудови Української держави. Участь у русі за незалежність України він розпочав ще у 1950-ті роки. У 1963 році у І.М. Дзюби виник задум написати працю про національну політику в Україні. У кінці 1965 року він надіслав до ЦК КПУ листа з протестом проти арештів серед інтелігенції, пояснюючи, що це не розв'язує проблем, які викликають критику влади з боку інтелігенції. До листа було додано рукопис, який став пізніше дуже відомим, "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Залишаючись у межах радянської системи, не відступаючи від основних положень офіційної ідеології, І.М. Дзюба намагався звернути увагу влади на становище української нації в СРСР. Найсильнішими місцями книги були сюжети, присвячені русифікації, прикладам українофобії, історії російської експансії і великодержавного шовінізму.
      Книга швидко поширилася в самвидаві, її читали по всій Україні. Досить швидко книга "Інтернаціоналізм чи русифікація?" потрапляє за кордон. У 1968 році видавництво "Сучаснiсть" у Мюнхені вперше видало працю І.М. Дзюби книжкою. Потім книга була перекладена багатьма мовами і видана в багатьох країнах, що призвело до переслідувань автора.
      Улітку 1966 року І.М. Дзюба був викликаний до ЦК КПУ, де йому запропонували виступити в пресі з запереченням "наклепницької" інформації на Заході про національні проблеми в СРСР. Але І.М. Дзюба відмовився, і тоді в друку з'явилися статті зі звинуваченням його в "буржуазному націоналізмі". Спілці письменників України, до якої І.М. Дзюба вступив у 1959 році, було запропоновано зробити висновки щодо І.М. Дзюби. Але розмова в Спілці письменників теж не дала владі бажаного результату. Навпаки, за кордоном з'явився блискучий виступ І.М. Дзюби на вечорі, присвяченому 30-річчю поета Василя Симоненка. У вересні 1966 року, у день 25-річчя початку розстрілу євреїв у Бабиному Яру, І.М. Дзюба взяв участь у недозволеному траурному мітингу і виступив там.
      У 1966-1969 роках працював коректором "Українського біохімічного журналу". У грудні 1969 року розглядалося питання про виключення І.М. Дзюби зі Спілки письменників. Щоправда, на зборах письменників тільки двоє з багатьох промовців вимагали виключення І.М. Дзюби, звинувачуючи його в розголошенні державної таємниці. На цих зборах виключити І.М. Дзюбу зі Спілки письменників України не вдалося. 26 грудня 1969 року в листі до президії Спілки письменників І.М. Дзюба відмежувався від своїх зарубіжних видавців та коментаторів і засудив їх. Президія врахувала це і залишила І.М. Дзюбу в Спілці письменників, але попередила, що він повинен узяти активну участь у літературному процесі на принципах марксистсько-ленінського вчення і непримиренної боротьби з буржуазною ідеологією.
      У 1969-1972 роках працював редактором у відділі перекладної літератури видавництва "Дніпро". Через гострі публіцистичні публікації й відкриті виступи на захист української інтелігенції, самвидатівські матеріали, в яких І.М. Дзюба обстоював право радянських письменників на свободу творчості та діячів науки – на повноту висвітлення культурно-історичного процесу, відносини між ним та владою остаточно зіпсувалися. 12 січня 1972 року у нього був проведений обшук. Потім його упродовж кількох тижнів викликали на допити. Вилучили повне зібрання творів Леніна з помітками на полях і підкресленими фразами. У лютому – нові обшуки і постійні допити.
      2 березня 1972 року відбулося засідання Президії Спілки письменників України. Розглядалася персональна справа І.М. Дзюби. Цього разу його виключили "за порушення статуту СПУ і виготовлення та розповсюдження матеріалів, які мають антирадянський, антикомуністичний характер, виражають націоналістичні погляди, зводять наклепи на радянський лад і національну політику партії та радянської держави". Постанова була прийнята одностайно. Мова йшла в основному про написану у 1965 році книгу "Інтернаціоналізм чи русифікація?", за що І.М. Дзюбу у 1969 році вже намагалися виключити зі Спілки письменників.
      18 квітня 1972 року І.М. Дзюба був заарештований. Єдиний пункт звинувачення – праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?". 11-16 травня 1973 року відбувся суд над І.М. Дзюбою і Київський обласний суд засудив його за статтею 62 Карного кодексу УРСР до 5 років таборів і 5 років заслання "за антирадянську діяльність". І.М. Дзюба тоді мав відкриту форму туберкульозу, цироз легенів. У жовтні 1973 року від звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Ураховуючи часткове визнання вини, 6 листопада 1973 року Президія Верховної Ради УРСР помилувала І.М. Дзюбу, він був звільнений. 9 листопада 1973 року виступив у "Літературній Україні" з покаянною заявою, в якій відрікся від своїх "колишніх помилкових поглядів". Перебував під офіційним наглядом, будучи позбавлений можливості творчої роботи.
      У 1974-1982 роках працював коректором, літературним кореспондентом багатотиражної газети Київського авіаційного заводу. У 1980 році був поновлений в Спілці письменників України. З 1982 року знаходився на творчій роботі. З листопада 1992 по серпень 1994 року – Міністр культури України. Потім – старший науковий працівник відділу шевченкознавства Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка Національної академії наук України.
      Автор книг: "Звичайна людина" чи міщанин?" (1959), "Інтернаціоналізм чи русифікація" (1968 – українською, англійською, 1971 – італійською, 1972 – китайською, 1973 – російською, 1970, 1980 – французькою), "Грані кристала" (1978), "Стефан Зорян в історії вірменської літератури" (1982), "Автографи відродження" (1986), "Садріддін Айні" (1987), "У всякого своя доля" (1989), "Бо то не просто мова, звуки" (1990), "Застукали сердешну волю..." (1995), "Кавказ" Тараса Шевченко на фоне непреходящего прошлого" (1996), "Між культурою і політикою" (1998), "Спрага" (2001), "Україна перед сфінксом майбутнього" (2001), "З криниці літ" (т.1, 2002; т.2, 2006), "Пастка: Тридцять років зі Сталіним. П'ятдесят років без Сталіна" (2003), "Тарас Шевченко" (2005), "Тарас Шевченко: Життя і творчість" (2008) тощо.
      Автор сценаріїв фільмів: "Василь Симоненко" (1988 в кіно), "Українці. Надія" (1992 в кіно); співавтор сценаріїв стрічок "Тарас Шевченко. Заповіт" (1992, 3 серія, "Поет і княжна"), "Тарас Шевченко. Заповіт" (1997, 7 серія, "На цій окраденій землі"), "Тарас Шевченко. Заповіт" (1997, 8 серія, "Душа з призначенням прекрасним"), "Тарас Шевченко. Заповіт" (1997, 9 серія, "Доле моя, де ти?"), "Поет і княжна" (1999, у співавторстві) тощо.
      Його ім'я добре відоме й світовій громадськості. Його праці видані в перекладах російською, англійською, французькою, італійською, китайською та іншими мовами. Він брав активну участь у міжнародних наукових форумах у США, Канаді, Австрії, Італії, Швейцарії та інших країнах.
      Академік Національної академії наук України (НАНУ, відділ літератури, мови та мистецтвознавства; літературознавство, 25.11.1992); академік-секретар Відділу літератури, мови та мистецтвознавства НАНУ (1996-2004); радник Президії Національної академії наук України. Головний редактор журналу "Сучасність" (з 1991); співредактор "Енциклопедії сучасної України". Член Колегії з питань гуманітарної політики Державної думи України (04-10.1992). Член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 03.1997). Член президії (з 09.1996), голова Комітету Державних премій України імені Т.Г. Шевченка (з 13.07.1999). Голова Комітету Національних премій України імені Т.Г. Шевченка (09.1999-08.2005). Член Ради з питань мовної політики при Президентові України (02.1997-11.2001). Президент Республіканської асоціації україністів (1988-1991). Член наглядової ради Міжнародного фонду "Відродження".

      Указом Президента України Леоніда Кучми № 567/2001 від 26 липня 2001 року за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності академіку-секретарю Відділення літератури, мови та мистецтвознавства Національної академії наук України Івану Михайловичу Дзюбі присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      Помер 22 лютого 2022 року.
      Лауреат премії імені О. Білецького (1987). Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва (27.02.1991, у галузі журналістики і публіцистики за серію публіцистичних виступів "Бо то не просто мова, звуки...", статті "Україна і світ", "Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?"). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2017 року (21.05.2018, за роботу "Шевченківська енциклопедія"). Лауреат Міжнародної премії Антоновичів (1992). Лауреат премії імені В.Жаботинського (1996).
      Нагороджений орденом Свободи (16.01.2009, за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України), орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (22.01.2022, за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, зміцнення міжнародного авторитету України, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю), ювілейною медаллю "25 років незалежності України" (19.08.2016, за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу). Відзначений орденом Святого архістратига Божого Михаїла (01.1999; УПЦ КП).