Патріарх Філарет
(Денисенко Михайло Антонович)
(23.01.1929)
 

Патріарх Філарет (Денисенко Михайло Антонович)

ГЕРОЙ УКРАЇНИ
(Указ Президента України № 3/2019 від 08.01.2019)

орден Держава

      Народився 23 січня 1929 року у селі Благодатне Амвросіївського району Донецької області в родині робітника. У 1946 році після закінчення середньої школи вступив до третього класу Одеської духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою. У 1948 році вступив до Московської духовної академії. 1 січня 1950 року, навчаючись на другому курсі, прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета. 15 січня 1950 року Святійшим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм був рукопокладений у сан ієродиякона, а 18 червня 1951 року (у день Святої Тройці), – у сан ієромонаха.
      У 1952 році закінчив Московську Духовну Академію з вченим ступенем кандидата богослов'я і був призначений викладачем Священного Писання Нового Завіту в Московську духовну семінарію. Одночасно виконував обов'язки благочинного Троїце-Сергієвої Лаври. З 1953 року викладав у Московській духовній академії. У тому ж 1953 році був призначений на посаду старшого помічника Московської духовної академії. У березні 1954 року Вчена Рада академії присвоїла йому звання доцента. У 1956 році призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із возведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року возведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
      У 1960 році призначений керуючим справами Українського Екзархату і настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору в місті Києві. З червня 1961 року по січень 1962 року був настоятелем подвір'я Російської Православної Церкви при Олександрійському Патріархаті у місті Олександрії (Єгипет). 12 січня 1962 року ухваленням Святійшого Патріарха Алексія і Священного Синоду був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 року відбулася хіротонія на єпископа в місті Ленінграді (з 1991 року – Санкт-Петербург).
      3 13 червня по жовтень 1962 року виконував обов'язки Екзарха Середньої Європи. Після утворення на території Австрії єпархії Російської Православної Церкви у жовтні 1962 року призначений єпископом Віденським і Австрійським. 12 грудня 1964 року призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії і семінарії. 14 травня 1966 року возведений у сан архієпископа і призначений Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким, постійним членом Священного Синоду. 25 лютого 1968 року Святійшим Патріархом Алексієм возведений у сан митрополита. У 1971 році Святійшим Патріархом Московським і всієї Русі Пименом удостоєний права носіння двох панагій.
      У 1970-1980-ті роки митрополит Філарет вів активну церковну громадську діяльність. Він керував та брав участь в роботі багатьох вітчизняних та міжнародних конференцій, комісій зокрема, у роботі II (1963), IIІ (1968), IV (1971) та V (1978) Всехристиянських Мирних Конгресів у Празі. У 1977 році став одним з віце-президентів Християнського Мирного Конгресу.
      У 1970 році очолював делегацію Російської Православної Церкви на Всесвітній релігійній Конференції "Релігія за мир" в місті Кіото (Японія). У 1974 році брав участь у II Всесвітній Конференції "Релігія за мир" в місті Лувені (Бельгія). На III Асамблеї у Принстоні (США) обраний віце-президентом Всесвітньої Конференції "Релігія та мир". У 1982 році очолював делегацію Російської Православної Церкви на Всесвітній Конференції "Релігійні діячі за спасіння священного дару життя від ядерної катастрофи".
      У червні 1983 року був на Празькій Всесвітній Асамблеї "За мир і життя, проти ядерної загрози". У 1978 році брав участь у роботі Конференції недержавних організацій за роззброєння у Женеві (Швейцарія). У 1982 році у складі делегації ХМК брав участь у II Спеціальній Сесії Генеральної Асамблеї ООН із роззброєння.
      У 1966 році обраний заступником голови товариства дружби "СРСР – Греція". Брав участь у роботі рад спілок радянських товариств дружби та культурних зв'язків із зарубіжними країнами, правління товариства "Україна", Українського Комітету захисту миру і комісії сприяння Радянському фонду миру.
      У 1970 році Радою Академії обраний почесним членом Московської духовної академії, у 1973 році – почесним членом Ленінградської духовної академії. 14 жовтня 1979 року Будапештська реформаторська духовна академія удостоїла митрополита Філарета ступеня почесного доктора богослов'я "Honoris causa", а 20 травня 1980 року він одержав диплом доктора богослов'я "Honoris causa" Пряшівського богословського факультету.
      Митрополит Філарет брав участь в конференції ЮНЕСКО, присвяченій святкуванню 1000-ліття Хрещення Русі. Всю роботу по підготовці та проведенню святкування 1000-ліття Хрещення Русі вів митрополит Філарет.
      Після смерті Патріарха Пимена 3 травня 1990 року Священний Синод Російської Православної Церкви таємним голосуванням обрав митрополита Філарета Місцеблюстителем на Московський Патріарший Престол. Був головою Помісного Собору Російської Православної Церкви 7-8 червня 1990 року.
      За ініціативою митрополита Філарета єпископат Української Православної Церкви прийняв звернення до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і архієреїв Російської Православної Церкви про надання Українській Православній Церкві самостійності і незалежності в управлінні. 25-27 жовтня 1990 року Архієрейський Собор Російської Православної Церкви надав Українській Православній Церкві самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, одноголосно обраний українським єпископатом Предстоятелем Української Православної Церкви з титулом Митрополит Київський і усієї України. 26 жовтня 1990 року у Софійському соборі після Божественної літургії Патріарх Алексій II оголосив рішення Архієрейського Собору Російської Православної Церкви і вручив митрополиту Філарету Патріаршу Грамоту на право бути Предстоятелем Української Православної Церкви.
      Після прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 року рішення про проголошення України незалежною державою, за ініціативою митрополита Філарета 1-3 листопада 1991 року відбувся Всеукраїнський Помісний Собор Української Православної Церкви, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Собор звернувся до Патріарха Алексія II і єпископату Російської Православної Церкви з цим рішенням, але Архієрейський Собор Російської Православної Церкви 1-2 квітня 1992 року відмовив надати Українській Православній Церкві автокефалію.
      Патріарх Алексій II вирішив неканонічним засобом усунути митрополита Філарета з поста Предстоятеля Української Православної Церкви і поставити на його місце свого ставленика – митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 року, з порушенням канонів, Статуту Української Православної Церкви і постанов Архієрейського Собору Російської Православної Церкви про самостійність і незалежність в управлінні Української Православної Церкви, за вказівкою Патріарха Алексія II в Харкові був скликаний "собор", який незаконно обрав ще одного митрополита Київського. Ним став митрополит Володимир (Сабодан), який був перед обранням Керуючим справами Московської Патріархії Російської Православної Церкви.
      11 червня 1992 року Архієрейський Собор Російської Православної Церкви вирішив таким чином покарати митрополита Філарета за намір відокремитися від Російської Православної Церкви для утворення Помісної Української Православної Церкви, але митрополит Філарет не визнав за собою вини і не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним.
      25 червня 1992 року відбувся Всеукраїнський Помісний Собор, на якому проголошено об'єднання частини Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Собор визнав незаконним рішення Архієрейського Собору Російської Православної Церкви і обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України митрополита Мстислава (Скрипника). Митрополита Філарета було обрано Заступником Патріарха Київського і всієї Руси-України.
      22 жовтня 1995 року на Всеукраїнському Помісному Соборі митрополит Філарет був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. З того часу він плідно працює над розбудовою Помісної Православної Церкви в Україні, робить чимало і для об'єднання православних віруючих України в лоні Української Православної Церкви Київського Патріархату. За роки патріаршества він об'їхав з архіпастирськими візитами майже всю Україну, зустрічався з єпископатом, духовенством, віруючими усіх єпархій в Україні, а також за її межами. За дієвої участі Святiйшого Патріарха Філарета постали з руїн Михайлівський Золотоверхий монастир, храми Успіння Пресвятої Богородиці (Пирогоща), Різдва Христового та багато інших храмів у Києві й по всій Україні.
      До 2000-лiття Різдва Христового з ініціативи Святiйшого Патріарха Філарета було створено церковно-громадський комітет для проведення заходів, присвячених знаменному ювілею в історії християнства. Першим таким заходом на шляху до ювілею стала Всеукраїнська Міжнародна Християнська Асамблея, проведена за участю Київського Патріархату у лютому 1998 року. В роботі Асамблеї, її круглих столів взяла участь велика кількість науковців, церковних та громадських діячів. Київський Патріархат налагодив постійний діалог з інтелігенцією i знайшов в ній широку підтримку у своїй діяльності в духовній сфері.
      У січні 2001 року у своєму виступі на Помісному Соборі виклав основи соціальної доктрини Української Православної Церкви Київського Патріархату. Наприкінці 2003 року був членом-засновником Наради представників християнських Церков України.
      15 липня 2004 року у стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря відбувся Помісний Собор, на якому Святійший Патріарх стисло підсумував здобутки Української Православної Церкви Київського Патріархату за дев'ятирічний період, показавши динаміку її зростання, накреслив перспективи на майбутнє.
      З 24 по 26 липня 2005 року Патріарх Філарет перебував з візитом в місті Тріполі (Лівія), де в рамках конференції Асоціації Всесвітнього Ісламського Заклику мав зустрічі з ісламськими діячами, а також з представниками римо-католицької і коптської громад.
      13 грудня 2005 року у Державному оперному театрі України відбувся I Всеукраїнський церковно-громадський форум "За Українську Помісну Православну Церкву". Головною подією Форуму став виступ Патріарха Київського і всієї Русi-України Філарета. Аналітична й одночасно загальнодоступна доповідь Патріарха висвітлила генезис драматичного поділу православ'я в Україні та його небезпечний вплив на сучасну історію.
      13 травня 2006 року рішенням Священного Синоду під головуванням Святішого Патріарха і всієї Руси-України Філарета взято курс на реформу освіти в духовних навчальних закладах Української Православної Церкви Київського Патріархату. Плідно функціонують Київська і Львівська Православні Богословські Академії, семінарії у Луцьку та Рівному, Богословський інститут в Івано-Франківську, Теологічне відділення Філософсько-Теологічного факультету Чернівецького Національного Університету.
      15 квітня 2007 року під головуванням Святійшого Патріарха Філарета відбувся Архиєрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, одним з основних рішень якого було прийняття Історико-канонічної Декларації "Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква". 12 червня 2007 року в "Українському домі" відбувся ІІ Всеукраїнський церковно-громадський форум "За Українську Помісну Православну Церкву", який повною мірою підтримав і схвалив Історико-канонічну декларацію.
      11 липня 2008 року з нагоди ювілею 900-ліття Михайлівського Золотоверхого монастиря та відзначення 1020-ліття Хрещення Київської Руси-України Святійший Патріарх Філарет очолив Помісний Собор Церкви, а 19 липня 2008 року на Михайлівській площі у Києві – урочисту Божественну літургію. У спільній святковій службі взяли участь близько тисячі священиків та понад 15 тисяч віруючих.
      Завдяки наполегливій праці Патріарха було перекладено усі богослужбові книги, які потрібні для відправи богослужінь; він увійде в історію як четвертий перекладач Біблії українською мовою. З благословення Патріарха Філарета було безкоштовно видрукувано і розповсюджено близько мільйону примірників Закону Божого. Метою акції є те, щоб ця книга з основ божественного вчення потрапила до кожної оселі, завітала в кожну сім'ю.
      За роки предстоятельства Святійшого Патріарха Філарета Українська Православна Церква Київського Патріархату значно виросла. Якщо в 1995 році Патріархат мав 1200 парафій, то згодом їх стало понад 4 тисячі; тоді у складі Церкви було 15 архієреїв, згодом — 38, що відповідає чисельності єпархій: у 1995 році їх було 12, згодом — 33.
      15 грудня 2018 року в соборі Святої Софії в Києві відбувся Об'єднавчий собор українських православних церков за участю 126 делегатів від Української Православної Церкви Київського патріархату на чолі з Патріархом Київським і всієї Русi-України Філаретом. На цьому Об'єднавчому соборі шляхом об'єднання українських православних юрисдикцій на грунті повної канонічної незалежності була утворена Православна церква України, до складу якої увійшла Українська Православна Церква Київського патріархату. Учасники собору встановили статут та обрали першого предстоятеля Православної церкви України, митрополита Київського і всієї України Епіфанія (Думенко). Ввечері того ж дня Вселенський патріарх офіційно визнав результати Об'єднавчого собору, привітав митрополита Київського і всієї України із обранням та запросив його на літургію та вручення томосу. Підписання та отримання томосу про автокефалію Православної церкви України відбулося 5-6 січня 2019 року в соборі святого Георгія у Стамбулі (Туреччина), кафедральному соборі Вселенського Патріархату.

      Указом Президента України Петра Порошенко № 3/2019 від 8 січня 2019 року за видатну історичну роль у становленні незалежної Православної Церкви України, діяльність, спрямовану на відродження духовності Українського народу, піднесення авторитету православ'я, утвердження ідеалів милосердя і міжконфесійної злагоди Патріарху Філарету (Денисенку Михайлу Антоновичу) присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.

      За церковні заслуги нагороджений орденами Російської Православної Церкви, Александрійського, Антіохійського, Єрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького Патріархатів та Церков. Нагороджений орденом Святого рівноапостольного князя Володимира Великого І ступеня Української Православної Церкви Київського Патріархату (1999), орденом святого апостола Андрія Первозваного Української Православної Церкви Київського Патріархату (2004). Нагороджений державними нагородами СРСР: орденом Дружби народів (22.01.1979, за патріотичну діяльність на захист миру), орденом Трудового Червоного Прапора (03.06.1988, за активну миротворчу діяльність і з нагоди 1000-ліття хрещення Русі); державними нагородами України: орденом Свободи (23.01.2009, за багатолітню плідну церковну діяльність та утвердження ідеалів духовності, милосердя і злагоди в суспільстві), орденом князя Ярослава Мудрого I (22.07.2008, за визначний особистий внесок в утвердження духовності, гуманізму та милосердя, багаторічну плідну церковну діяльність та з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі), II (18.10.2006, за визначний особистий внесок у розбудову помісної православної церкви в Україні, багатолітню церковну діяльність в утвердження ідеалів духовності, милосердя і міжконфесійної злагоди в суспільстві), III (23.01.2004, за визначний особистий внесок в утвердження православ'я в Україні, розвиток міжконфесійних зв'язків, багаторічну плідну релігійну, миротворчу і благодійну діяльність та з нагоди 75-річчя від дня народження), IV (25.06.2002, за визначні особисті заслуги перед Україною в сфері державно-церковних відносин, багаторічну плідну релігійну діяльність) та V (21.08.1999, за багаторічну плідну церковну діяльність, вагомий особистий внесок в утвердження засад християнської моралі в суспільстві) ступеня, орденом "За заслуги" I ступеня (22.01.2014, за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю), відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи (20.01.2010, за визначний особистий внесок у духовне збагачення українського народу, багатолітню плідну церковну діяльність), Почесною грамотою Кабінету міністрів України (2010).
      У виданнях Московського Патріархату "Журналі Московської Патріархії" та "Православному віснику" у різний час друкувались його богословські статті, доповіді, послання, проповіді. До них належать: "Праці святих Кирила і Мефодія на території Російської держави в російській історичній літературі" (ЖМП, 1967 р., № 3, стор.55-58); "Виступ за доповіддю на Помісному Соборі Російської Православної Церкви 1971 р.". (Помісний Собор Російської Православної Церкви. Документи і матеріали 1972 р., Москва, стор.170-176); "Кафолічність Вселенської і Помісної Церкви” (ЖМП 1980 р., № 10, стор.41-46); "Про п'ятий Всехристиянський Мирний Конгрес" (ЖМП, 1979 р., № 2, стор.43-49); "Різдво Христове. Православне тлумачення Євангелія від Матфея і Євангелія від Луки" (Православний вісник, 1974 р., № 1, стор.21-30); "Хрещення Господнє. Православне тлумачення Євангелія від Мф.3,1-17; Мф.1,2-11; Лк.3,1-22) Православний вісник, 1974 № 2, стор.22-29); Благовіщення Пресвятої Богородиці. Євангеліє від Лк.1,26-38" (Православний вісник, 1974 р., № 3, стор.23-26); "Православне тлумачення Євангельських розповідей про Воскресення Христове" (Православний вісник, 1979 р. № 4, стор.21-27; № 5, стор.16-21; №6, стор.18-23): "Православний погляд на таємне і чудесне в релігії" (Православний вісник, 1975 р., № 2, стор.18-21); "Помісна Церква і Вселенська Церква" (ЖМП, 1981 р. № 4, стор.60-67); "Доповідь на святкуванні 35-річчя Львівського Церковного собору 1946 року" (ЖМП. 1981 року, № 10, стор.6-13); "Доповідь на відкритті засідання Комітету продовження роботи ХМК в Єйзенасі 14 жовтня 1980 року" (ЖМП, 1981 р., № 1, стор.38-41; № 2 стор.46-50); "Про духовний образ Ісуса Христа за Євангелієм” (ЖМП, 1981 р., № 5, стор.55-60); "Про рішення Другої Передсоборної Всеправославної наради" (ЖМП, 1983 р., № 8, стор.53-55: № 9, 46-49; № 10, стор.44-47; № 11, стор.43-46). З 2000 року вийшло 7 томів повного зібрання послань, проповідей, виступів, звернень і доповідей Святійшого Владики.